![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
verkholaВітаю всіх Андріїв з іменинами!
От і починається карнавал зимових свят, і одним із найближчих є парубоцьке — Андрія-Калити.
Відбувається воно у ніч з 12 на 13 грудня за новим стилем і приносить комусь багато радості, комусь — кохання, іншим — шкоду і збитки.
Калита — це великий корж із білого тіста, символ нового Сонця, бога-предка, бога шлюбу. Печуть його всі дівчата, скільки б їх не було. Але секрет у тому, що кожна місить свій маленький шматочок тіста, замовляючи на нього коханого хлопця. Потім вони скидають ці шматочки в одну діжу і по черзі вимішують, при чому роблять це за певною послідовністю: від найстаршої до наймолодшої. В корж добавляють мед, оздоблюють сухими вишнями і родзинками. Для того, щоб підвішувати калиту, всередині роблять дірку.
Коли калач запечеться, дівчата готують домівку до зустрічі хлопців — прибирають, готують страви і, головне, — ховають «нове Сонце».
Хлопці заходять у дім, тримаючись правицею за праве плече передового. Потім хлопці і дівчата вклоняються одне одному і сідають вечеряти.. Страви обов’язково пісні, але все-таки різноманітні: голубці з пшоном і гречаною кашею, вареники з капустою, вишнями, киселиця, узвар, пиріжки, пампушки, капуста з грибами та рибою і т.д. Горілку в цей вечір не вживають. Гуляння супроводжуються дівочим співом про кохання.
А ще саме на Андрія відбувалось веселе та жваве дійство – кусання Калити. Це був солодкий печений з маком, родзинками та медом круглий корж із діркою посередині. Через дірку пронизували мотузку й прив`язували калиту до одвірка чи сволока. Дівчата та парубки на вечорницях намагалися вкусити її, проте це зробити було складно, адже Калиту стеріг «Пан Калетинський», котрий смикаючи за мотузку, перешкоджав її вкусити.
В руках у нього був квач, обмазаний в сажу або ж умочений в мед. Поряд із «вартовим Калетинським» на коцюбі верхи скакав «Пан Коцюбинський». «Калетинський» весело кепкував над «Коцюбинським». Якщо після кпинів «Коцюбинський» не починав сміятися, то йому дозволялося вкусити калиту, а якщо ж він реготав, то отримував по носі віхтем із сажею або медом.
Хоча і вкусити калиту було також не просто. Дівчата та парубки смикали її за мотузку і вона ніяк не могла потрапити до рота «Пана Коцюбинського».
Жінки у давнину на Андрія намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. Ще цього дня ворожили і на погоду, підмічаючи: «Якщо до Андрія сніг не випав, зима буде теплою і малосніжною, а як з’явився — довгою і холодною».
Свято Андрія — це єдиний день у році, коли хлопцям дозволено робити шкоду людям. Парубки розбирають господарські будівлі, ставлять під вікнами гарбузи зі свічками, ховають ворота і собачі будки, перевертають вбиральні, ламають паркани. В селі й не здивуєшся, якщо побачиш воза на хаті.
Відомо, що в цю ніч всі дівчата морочать собі голову, як то наворожити для себе хорошого хлопця. Ось лише деяка частина тих фантазій, які колись придумали українські представниці прекрасної частини людства.
Ворожіння на балабушках. Дівчата печуть невеликі круглі тістечка із білого борошна. Носять воду для випічки обов’язково з криниці, але не відрами чи горнятками, а... ротом. Треба нести так, щоб хлопці не бачили. А юнаки, в свою чергу, часто веселяться, організовуючи варту біля кожної криниці. Ото вже сміху тоді буває!
Коли тістечка спеклися, дівчата їх позначають, щоб можна було зрозуміти, де чиє. Тоді впускають у дім голодного кота, який і вирішує їхню долю: котра першою вийде заміж. Якщо кіт відкусив лише шматочок балабушки, то буде дівчина самотньою довго.
Ворожіння на книзі. Ставлять питання, беруть книгу, загадують номер сторінки, рядка (до 3-х разів) і читають відповідь. Кажуть, що найліпше ворожити на творах сучасних українських письменників.
Як наші предки визначали, коли дівчина вийде заміж? За допомогою обручки. її підвішували на волосині тієї юнки, яка хотіла знати відповідь на це запитання. Опускали перстень у склянку, наполовину заповнену водою, чомусь тричі стукали об дно. Потім піднімали до країв посудини і рахували, скільки разів обручка, обертаючись, стукала по склянці.
Ворожили колись і на трьох однакових тарілках. Під кожну з них дівчата клали обручку, носовичок або копійку. Тоді й дізнавались, чому вийдуть заміж — з кохання, примусу чи розрахунку.
Додумались навіть ворожити на сон. Для цього треба поставити під ліжко склянку з водою, а на неї — олівець. Тоді, за задумом, вночі має приснитись, начебто дівчину ведуть через міст. Найголовніше — не спати безпробудно і придивитись до того, хто веде.
Також для викликання віщого сну дівчата кладуть під подушку дзеркальце — прохід думок у потойбічний світ.
От і починається карнавал зимових свят, і одним із найближчих є парубоцьке — Андрія-Калити.
Відбувається воно у ніч з 12 на 13 грудня за новим стилем і приносить комусь багато радості, комусь — кохання, іншим — шкоду і збитки.
Калита — це великий корж із білого тіста, символ нового Сонця, бога-предка, бога шлюбу. Печуть його всі дівчата, скільки б їх не було. Але секрет у тому, що кожна місить свій маленький шматочок тіста, замовляючи на нього коханого хлопця. Потім вони скидають ці шматочки в одну діжу і по черзі вимішують, при чому роблять це за певною послідовністю: від найстаршої до наймолодшої. В корж добавляють мед, оздоблюють сухими вишнями і родзинками. Для того, щоб підвішувати калиту, всередині роблять дірку.
Коли калач запечеться, дівчата готують домівку до зустрічі хлопців — прибирають, готують страви і, головне, — ховають «нове Сонце».
Хлопці заходять у дім, тримаючись правицею за праве плече передового. Потім хлопці і дівчата вклоняються одне одному і сідають вечеряти.. Страви обов’язково пісні, але все-таки різноманітні: голубці з пшоном і гречаною кашею, вареники з капустою, вишнями, киселиця, узвар, пиріжки, пампушки, капуста з грибами та рибою і т.д. Горілку в цей вечір не вживають. Гуляння супроводжуються дівочим співом про кохання.
А ще саме на Андрія відбувалось веселе та жваве дійство – кусання Калити. Це був солодкий печений з маком, родзинками та медом круглий корж із діркою посередині. Через дірку пронизували мотузку й прив`язували калиту до одвірка чи сволока. Дівчата та парубки на вечорницях намагалися вкусити її, проте це зробити було складно, адже Калиту стеріг «Пан Калетинський», котрий смикаючи за мотузку, перешкоджав її вкусити.
В руках у нього був квач, обмазаний в сажу або ж умочений в мед. Поряд із «вартовим Калетинським» на коцюбі верхи скакав «Пан Коцюбинський». «Калетинський» весело кепкував над «Коцюбинським». Якщо після кпинів «Коцюбинський» не починав сміятися, то йому дозволялося вкусити калиту, а якщо ж він реготав, то отримував по носі віхтем із сажею або медом.
Хоча і вкусити калиту було також не просто. Дівчата та парубки смикали її за мотузку і вона ніяк не могла потрапити до рота «Пана Коцюбинського».
Жінки у давнину на Андрія намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. Ще цього дня ворожили і на погоду, підмічаючи: «Якщо до Андрія сніг не випав, зима буде теплою і малосніжною, а як з’явився — довгою і холодною».
Свято Андрія — це єдиний день у році, коли хлопцям дозволено робити шкоду людям. Парубки розбирають господарські будівлі, ставлять під вікнами гарбузи зі свічками, ховають ворота і собачі будки, перевертають вбиральні, ламають паркани. В селі й не здивуєшся, якщо побачиш воза на хаті.
Відомо, що в цю ніч всі дівчата морочать собі голову, як то наворожити для себе хорошого хлопця. Ось лише деяка частина тих фантазій, які колись придумали українські представниці прекрасної частини людства.
Ворожіння на балабушках. Дівчата печуть невеликі круглі тістечка із білого борошна. Носять воду для випічки обов’язково з криниці, але не відрами чи горнятками, а... ротом. Треба нести так, щоб хлопці не бачили. А юнаки, в свою чергу, часто веселяться, організовуючи варту біля кожної криниці. Ото вже сміху тоді буває!
Коли тістечка спеклися, дівчата їх позначають, щоб можна було зрозуміти, де чиє. Тоді впускають у дім голодного кота, який і вирішує їхню долю: котра першою вийде заміж. Якщо кіт відкусив лише шматочок балабушки, то буде дівчина самотньою довго.
Ворожіння на книзі. Ставлять питання, беруть книгу, загадують номер сторінки, рядка (до 3-х разів) і читають відповідь. Кажуть, що найліпше ворожити на творах сучасних українських письменників.
Як наші предки визначали, коли дівчина вийде заміж? За допомогою обручки. її підвішували на волосині тієї юнки, яка хотіла знати відповідь на це запитання. Опускали перстень у склянку, наполовину заповнену водою, чомусь тричі стукали об дно. Потім піднімали до країв посудини і рахували, скільки разів обручка, обертаючись, стукала по склянці.
Ворожили колись і на трьох однакових тарілках. Під кожну з них дівчата клали обручку, носовичок або копійку. Тоді й дізнавались, чому вийдуть заміж — з кохання, примусу чи розрахунку.
Додумались навіть ворожити на сон. Для цього треба поставити під ліжко склянку з водою, а на неї — олівець. Тоді, за задумом, вночі має приснитись, начебто дівчину ведуть через міст. Найголовніше — не спати безпробудно і придивитись до того, хто веде.
Також для викликання віщого сну дівчата кладуть під подушку дзеркальце — прохід думок у потойбічний світ.
